Поряд із дослідженням давніх українських ікон у таких своїх монографіях, як «Історія української ікони X–XX століть», «Іконологія й іконографія», «Мистецтво ікони: Рим, Візантія, Україна» та інших, відомий іконознавець академічного плану Дмитро Степовик досліджує останнім часом і сучасне ікономалярство, численні цікаві процеси, які відбуваються в ньому. Прицільну увагу доктор мистецтвознавства, професор, академік Дмитро Степовик зосереджує на засобах використання сучасними творцями ікон давніх мистецьких світових стилів, які нібито «забули ся», але в яких таїться потужна енергія саморозвитку в нинішніх умовах на ґрунті мінливих естетичних поглядів. Незмінна, канонічна, традиційна іконографія плюс оновлені засоби «старих» стилів візантинізму, романського стилю, ґотики, ренесансу, бароко, класицизму – ось провідна лінія досліджень автора. У пропонованій книзі вченого тезу про стильовий характер української ікони розкрито на прикладі творчості ікономаляра з Прикарпаття Василя Васильовича Стефурака – майстра з неповторною особистою манерою малярства ікон. У його творчості останніх тридцяти років відбувається справжнє відродження класичної української ікони. Розраховано на культурологів, мистецтвознавців, студентів мистецьких і духовних навчальних закладів, священиків, шанувальників сакрального мистецтва.