У дослідженні показано інституційний розвиток василіанських монастирів за основними періодами їх діяльності: фундації (кінець XIII – XVII ст.), перехід до унії (кінець XVII – початок XVIIІ ст.), утворення Святопокровської провінції та входження до неї унійних монастирів єпархії (1739 – 1780 рр.). Розкрито економічне підґрунтя функціонування чернечих обителей, яке відобразилося в організації певних господар­сько-фінансових відносин: веденні фільваркового господарства, допоміжних промислів та участі у фінансово-кредитних відносинах. Насвітлено основні засади духовної фор­мації чернецтва східного обряду, які в аналізований період зазнали суттєвих змін – від єпархіальної до централізованої системи управління з уніфікованим монастирським уставом та Конституцією ЧСВВ. Визначено внесок монастирів у розвиток духовної культури Підгір’я. Монографія адресована науковцям, учителям, краєзнавцям, усім зацікавленим історією Церкви.