13.08.2015

Подячний дар ченцю і Митрополитові

 

 

У нелегкі і трагічні часи нашої історії на кін виходили видатні історичні постаті, які ставали в обороні Церкви і нації. Вони двигали на своїх плечах нелюдські труднощі, долали неймовірні виклики, а ще передбачили нові форми гонінь на українських християн та світочів нації у ХХ столітті. Це їхніми молитвами і трудами розпочався тріумф правди і нескореної віри, настав час їхньої слави в незалежній Україні.

Роздумуючи про величну постать Митрополита Андрея Шептицького, не можна не застановитися на монашій грані його багатовимірного життя, адже будучи митрополитом, говорив про себе: «Монахом не перестаю бути». Митрополит  справді належить до грона найвидатніших та найжертовніших синів Василіянського Чину і досі зостається взірцем українського монашого життя для всіх богопосвячених осіб, незалежно від їхньої належності до чернечої родини. Його життя захоплює і схиляє до наслідування. Ще в юності, відчуваючи виразне покликання до чернечого життя, він відмовився від військової кар'єри, як бажали його батьки.

Знаменно, що в пору 150-ліття від дня народження Митрополита Андрея в його постать вдивляється не тільки Галичина, але й вся Україна, всі українці, незалежно від конфесійної приналежності чи місцезнаходження. Без сумніву, вшанування його світлої пам'яті не тільки на церковному, але й на державному рівні є актом історичної справедливості, адже він вершив не тільки великі церковні справи, але й продовжував священну справу розвитку та утвердження нації, надихав українців на боротьбу за свою державу, мужньо ставав в обороні безцінного дару людського життя. Він не побоявся кинути виклик людиноненависницьким фашистській та комуністичній системам та був чи не єдиним єрархом, який голосно і безстрашно протестував проти нищення народів.

У цю ювілейну пору Митрополит Андрей постав у бронзі в українському П'ємонті, з яким пов'язане усе його митрополиче служіння, а також вічний спочинок у крипті собору св. Юра. До встановлення пам'ятника великому Митрополитові довелося подолати багато  труднощів у боротьбі з противними силами і знадобилося чимало часу.

Хоча Митрополит Андрей жив у добу страхітливих переслідувань, однак постає перед нами не як мученик, але як герой, який своїми молитвами та діями стримував мучителів, виступав проти них, рятуючи людське життя, і тому вшанований багатьма народами за геройські чесноти.

Побутує такий вислів, що справжнє визнання приходить до людини тільки після смерті. Можливо і так, але велич Митрополита Андрея Шептицького була оцінена ще за  його життя. Геній Іван Франко уперше назвав владику Андрея Шептицького «українським Мойсеєм». Це порівняння швидко підхопив боголюбивий люд, що вже за життя молився до нього.

Один прижиттєвий пам'ятник був встановлений на території Львівської Духовної Семінарії, другий теж у Львові, біля Національного музею на вул. Драгоманова. У вигляді «українського Мойсея» зобразив Митрополита відомий художник Олекса Новаківський.

На південній стороні Вірменського собору у Львові у 30-х роках ХХ ст. польський художник Ян Генрик Розен намалював фреску, на якій одним з пастирів, що поклоняються Ісусові, є митрополит Андрей Шептицький.

Також славного василіянина ще за життя зобразив видатний український живописець Юліан Боцманюк. Розмальовуючи Жовківську церкву Пресвятого Серця Ісуса в стилі українського модерну, художник змальовував святі лики з видатних церковних і державних  українських діячів того часу - Грушевського, Петлюри, Коновальця. Бога-Отця в центральному куполі храму він змалював з Митрополита Андрея, так вписавши   його в історію сакрального мистецтва. Отож отці василіяни серед перших увіковічнили у розписі храму Митрополита Андрея, що був воістину Мойсеєм, Ангелом охоронцем українців, за яких повсякчас вставлявся перед Богом.

Цього року наша Церква визнала і потвердила його християнське  подвижництво, адже він володів дивовижною здатністю поборювати зло і захищати людське право на життя. Митрополит Шептицький став переможцем зі злом у найжорстокіший період нашої історії, тож українці мають пишатися такою світлою і величною постаттю, яка несла любов до ближнього без огляду на його етнічне походження.

Пам'ятник Митрополиту чудово вписаний у загальний ансамбль Святоюрської гори, де головним є собор. І хоча в день відкриття пам'ятника небо затягнулося хмарами і з неба накрапав дощ, однак на душі було святково. Особливої ваги цьому заходу надала присутність Президента України Петра Порошенка, який виступив із вітальним словом біля пам'ятника, а також на урочистій академії в Оперному театрі. Відрадно, що саме тепер Президент доносить цей гідний для наслідування приклад служіння Митрополита своєму народові всій Україні.

Митрополит зображений в монашому василіянському габіті, на якому видніє колоратка, підперезаний монашим поясом, з хрестом. Блаженніший Святослав у своєму виступі під час відкриття пам'ятника так і сказав - «він у скромній монашій одежі». Усе життя носив він монашу василіянську рясу і  після смерті його зобразили у василіянському габіті.

Хрест у руці Митрополита, який він тримає на грудях, відображає непростий шлях його життя, на якому він гірко сумував, коли бачив зруйновану землю, понівечені людські життя і цинічно розтоптану мораль. Його життя - це тернистий шлях, як і життя його народу, який так багато вистраждав упродовж багатьох століть від окупантів, а сьогодні ще й втягнутий у війну, в якій бореться за свою землю, своє віковічне право бути собою, за свободу та християнські і національні цінності.

         На стелі-стовпі зображено родинний герб роду Шептицьких. З цього славного роду вийшло два Києво-Галицькі митрополити, один з яких - Атанасій Шептицький - збудував собор св. Юра. Згодом рід Шептицьких ополячився, та Митрополит Андрей повернувся до своїх коренів.

Жодне пояснення не вичерпує всього глибинного значення образності пам'ятного знака, а це тим паче не намагається полемізувати з тими, хто не вповні її розуміє і наводить тільки емоційні аргументи, адже пам'ятник - це не документ, але образ, проте як кожний образ завжди складається з реальних складових. Кожен із нас має право на свою інтерпретацію. Але всі лише  збагатяться від того, коли відкриють для себе близькість свого Митрополита, його вклад в Книгу Буття України, пізнають монаха-василіянина, керманича українського народу, мецената, врешті, чуйного батька й учителя для всіх.

В українській духовній історії один Андрій зображений з хрестом на Київських горах, а його послідовник - на найвищій духовній горі Західної України - Святоюрській, теж з хрестом, продовжуючи місію першого апостола і свого покровителя. Ця духовна вісь повсякчас єднає Київ і Львів, тягнеться від князя Володимира до князя Данила Галицького, від генія Тараса Шевченка до будителя Галичини о. Маркіяна Шашкевича, єднає далеке біблійне минуле і сьогодення; єднає всю Україну в глибокій християнській історії, витоки якої є джерелом постання інших слов'янських народів та основою української культури.

         Княже місто Львів великою мірою уособлюється з Митрополитом Андреєм, що продовжив справу князя Данила Галицького, який відновив і розбудував Галицько-Волинську державу.  Святоюрська гора береже чернечий дух древніх віків, адже ще від княжих часів до 18 ст. тут був василіянський монастир. Також тут сорок три роки поспіль ніс служіння Митрополит-василіянин. І хоча він мешкав у митрополичих палатах, однак жив насправді як монах - скромно, в молитві, в єдності з Богом. Саме це і було нездоланною основою його великого натхнення до різноманітної діяльності на церковній і національній ниві.

Погляд Митрополита звернений донизу, а душа піднесена вгору. Це, власне, молитовна постава, яка відповідає вченню св. Василія Великого.  Габіт, підперезаний поясом, означає, що Митрополит Андрей готовий на всяке добре діло, щоб послужити. «Нехай ваш стан буде підперезаний...» (Лк.12. 35). Голова ледь похилена. Це відповідає моментові призадуми. Зрештою, дві війни, міжвоєнні жорна, втрата людських життів...

         Пам'ятник виготовлений за проектом Андрія Коверка, який Митрополит бачив ще за свого життя. Тому архітектори Ігор Кузьмак та Михайло Федик взяли його за основу, не міняли, а лише пристосували до нового місця, до великої площі біля собору св. Юра. Пам'ятник виглядає сучасно, хоча виконаний ще 1932 року.  Висота гранітного п'єдесталу становить 1,4 м, а висота фігури - 3,6 м. Скульптура вилита з бронзи.

         Щодо облаштування площі, то вона відновлена, така, як була у довоєнний період. За радянських часів влада перекрила людям дорогу до храму. Тож тепер площі надали первісного вигляду. Вона дихає спокоєм, миром, відповідає молитовному духу. Дорога веде знизу догори. І ми наше єство підносимо знизу догори, до небес.

Настала нова історична доба, та Україна знову у кривавому герці виборює  свою долю. Війна щодня пожирає її найкращих синів на Сході України.  У цей трагічний час черпаємо наснагу для боротьби, для процвітання нації з тих великих фундаментів духовності і любові до Батьківщини, які заклав Митрополит Андрей в умовах бездержавності. Великою правдою лягають на серце слова Президента, що перший за роки нашої незалежності вшанував великого Митрополита: «Якби не було Андрея Шептицького, не знати, чи мали б ми незалежну Україну».

Чернеча гора в Каневі, Біла гора в Підлиссі, Ясна гора в Гошеві, Святоюрська гора у Львові. Це, власне, ціла система координат, це українські «бастіони», непорушні точки опертя, на яких вічно стоятиме Україна, подібно як Рим стоїть на своїх семи пагорбах, хоча канула в небуття імперія. Вони є не просто земним компасом, але небесним світоглядним компасом, який відкриває душу і спрямовує її до висот.

Україна вистояла завдяки великим світочам, духовним атлантам, завдяки їхній вірі, мудрості й любові. Її красою є вершини гір, а славою - люди, що сповнюють серце України скарбами служіння, нездоланної вірності, християнської любові, жертовності і надії.  

Митрополит Андрей Шептицький, вилитий у бронзовому пам'ятнику  біля собору св. Юра, закликає і благословляє всіх людей до подвижницької праці та християнського життя. Святкування 150-ліття від дня народження великого Митрополита є знаком Господнім для сьогодення, бо його діяльність і досі залишається важливим чинником морального і духовного оздоровлення суспільства й нації, а також є вагомим внеском у державотворення.

 

Генеральний директор видавництва «МІСІОНЕР»

о. Климентій Василь СТАСІВ, ЧСВВ

 

 

 



© "Місіонер", 2008 р ; розроблено в Soltech