Духовний дарунок на свято

 

День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюдження – професійне свято України, встановлене у 1999 році Указом Президента, «…враховуючи значний внесок працівників  у справу відродження духовності народу, розвиток науки, культури, освіти, всіх сфер життя суспільства…». За скупим інформаційним рядком стоїть справді подвижницька праця майстрів своєї справи, тож і відзначення професійного свята потребує осмислення їхніх духовних та культурних запитів.  Саме такий підхід притаманний керівництву ВВП «Місіонер» – знаного в Україні та поза її межами видавництва Василіянського Чину.

Щороку працівники видавництва отців василіян у Жовкві вирушають в дорогу, щоб краще пізнати духовне, культурне, історичне обличчя рідного краю, поспілкуватися один з одним та ще раз відчути себе великою родиною, причетною до української видавничої справи. У вдячній пам’яті залишилися древній Київ, Чернігівщина, Умань, мальовнича Срібна Земля, Карпати і Прикарпаття, невідомий історичний та сакральний Львів…

І ось цьогоріч 29 травня колектив «Місіонаря» отримав неоціненний дарунок – паломництво до Марійського духовного центру – святого чудотворного місця у Зарваниці та до Бучацького василіянського монастиря Воздвиження Чесного Хреста Господнього. Особливої значущості подорожі надав духовний супровід отців василіян. Це о. Пантелеймон Саламаха, протоігумен, о. Климентій Стасів, генеральний директор видавництва, о. Макарій Солюк,  провінційний економ,  о. Іван Майкович, магістр Крехівського монастиря, о. д. Іпатій Ващишин, а також о. Роман Безпалько. Такий маршрут, запропонований керівництвом, мабуть, не випадковий. Неназвана війна, яка щодень збирає свої криваві жнива, буде переможена не лишень зброєю, але й молитвою. Тому молитва за наше славне воїнство, за мир стала неодмінною складовою духовної прощі.

Подільські рівнинні краєвиди цієї погожої днини милували око, а серце летіло навстріч до Зарваницької Матері Божої в чудотворній іконі, до намолених храмів, до цілющої купелі св. Анни. Скільки б разів не приїздив до Зарваниці – завжди захоплює дух він незбагненного чуда Богородиці і незглибимого Божого милосердя, що дає надію кожному грішнику, який бажає направити своє життя і жити з Богом.

Божественна Літургія в храмі Пресвятої Євхаристії, яку отці відслужили в намірі прочан, мудре, натхненне слово о. протоігумена Пантелеймона Саламахи, з визнанням, з подякою, назавжди запам’ятаються творцям особливого культурного феномену – книги. Слід додати, що о. протоігумен з багатьох ділянок своєї праці обрав царину книговидання як пріоритетну, тримаючи видавництво під особливою опікою та плекаючи харизму Чину – поширення Благої Вісті через видавничу діяльність. Його реальна допомога видавництву походить від усвідомлення високої історичної місії Василіянського Чину та від зрозуміння потреби сучасних християн у богословській літературі високого канону.

Ще один неочікуваний дарунок – екскурсія самого митрополита Кир Василія Семенюка, який радо зустрів «місіонерів», розповів історію святого чудотворного місця, історію створення сучасного паломницького центру у Зарваниці, про чуда навернення людей, далеких від Бога. Людина дивовижної посвяти і працездатності, владика, що має безліч обов’язків душпастирських і адміністративних, все ж знайшов для нас час і наостанок з батьківською доброю усмішкою попрощався словами: «Бажаю стрінутися з вами в раю».

Особиста молитва в храмах,  перед Чудотворною іконою, прохід по осонценій відпустовій площі, наповнені баклажки животворної водиці завершують наше перебування у Зарваниці.

По дорозі до Бучача нас чекав смачний обід у затишному, гарному кафе. Благословення, спільна трапеза покріпили жовківських та львівських прочан на силах. Далі – дорога через Білявинці, де народилася всесвітньовідома  співачка Соломія Крушельницька.

Небавом в’їжджаємо в славетний Бучач, кожна будівля, кожна вуличка якого дихає минулим, що відображає цілу епоху українства в короткі часи свободи, але головно – під гнітом сусідніх держав та імперій. Минаємо Бучацьку ратушу – унікальну пам'ятку архітектури, зведену 1751 р. в стилі рококо за проектом відомого архітектора  Бернарда Меретина та  прикрашену скульптурами «українського Мікельанжело»  Й. Г. Пінзеля. Та наша мета – Бучацький монастир отців василіян з храмом Воздвиження Чесного Хреста Господнього (1753 – 1770) та дзвіницею.

Роки тоталітарного режиму не пощадили святинь УГКЦ, і Бучацький храм не став винятком. Після виходу нашої Церкви з підпілля зруйнований храм і монастирські приміщення передали господарям. 1990 року до Бучача прибули василіяни о. Іван Майкович та о. Августин Дзюрбан.  Їхній внесок у відбудову святині – неоціненний. Отець Іван, що п'ятнадцять років був ігуменом Бучацького монастиря і тепер разом з прочанами прибув до Бучача,  радо розповів про реалізовані задуми, зокрема про відновлення та введення в експлуатацію гідроелектростанції. Згадував про часи, коли у Бучач приїздив представник Міжнародного католицького благочинного фонду «Кірхе ін Нот» («Церква в потребі»), то не міг надивуватися ініціативі василіян – мати свою електростанцію. До речі, о. Іван Майкович отримав тоді з рук Президента України Віктора Ющенка високу державну нагороду – орден «За заслуги».  Згодом справу відновлення монастиря успішно продовжив ігумен о. Макарій Солюк.

Теперішній ігумен монастиря о. Іриней Гумен радо зустрів працівників видавництва у Христовоздвиженському храмі, збудованому в стилі віленського бароко. Він цікаво розповів давню і теперішню історію василіянської святині в Бучачі та подякував колективу ВВП «Місіонер» за співпрацю.

Прочани мали нагоду побувати в Бучацькому колегіумі св. Йосафата при монастирі ЧСВВ. Навчальний заклад має своє неповторне духовне обличчя, даючи випускникам також ґрунтовні загальноосвітні знання. Формування гармонійної творчої особистості, виховання доброго християнина є надзавданням педагогічного колективу у співпраці з отцями василіянами. Багато випускників колегіуму знаходять своє покликання в священстві та монашестві.

У трагічну сторінку сучасної української історії, що розпочалася Майданом, вписані також імена випускників Бучацького колегіуму. 20 лютого 2014 року в протистояннях у Києві загинув випускник колегіуму, що навчався тут у 2007- 2009 рр., талановитий журналіст, вікіпедист Ігор Костенко ще одна нев’януча галузка українського цвіту у мартиролозі борців за волю Вітчизни. 18 лютого 2015 року на стіні Бучацького колегіуму імені св. Йосафата відкрили меморіальну дошку на його честь.

Молитва у величавому прохолодному храмі за щасливу дорогу, спільна світлина на пам’ять – і вже вирушаємо додому. Українську пісню, що стиха відлунює в автобусі, підхоплюють тенори і баритони священиків. А в мене зринає думка: молоді, освічені, посвячені Христові та Батьківщині – вони, не роздумуючи, стали на стезю святої жертви, як і колись їхні попередники, що несли своєму народові  найвищі цінності – Бог і Україна.

Незабутній день добіг кінця, і вже мріється про святкування наступного року. А те, що о. Климентій Стасів неодмінно організує для колективу, як робив це стільки років поспіль, свято пізнання Божого і людського творіння – ніхто не сумнівається.  Бо він любить людей, а ще переконаний: подорож до святих чудотворних місць лишень додасть колективу «Місіонаря» снаги, відповідальності, згуртованості, щоб і надалі служити Богові та Україні високодуховною, мистецькою книгою.

                                                                                     Ольга Кіс

ФОТОГАЛЕРЕЯ: http://missioner.com.ua/index.php?level_path=0-7-845

 



© "Місіонер", 2008 р ; розроблено в Soltech