20 січня 2013 року

Презентація книги о. Климентія Стасіва, ЧСВВ «ВАРТОВИЙ ГОСПОДНЬОГО СВІТИЛЬНИКА»  

 

 

 

 

«РЕЧНИК ВОЛІ ХРИСТОВОЇ ЦЕРКВИ»

Василь ОЛІЙНИК, голова райорганізації ВУТ «Просвіта»

 

У селі Церківні, що на Долинщині, відбулася подія, яка назавжди ввійде в його історію – презентація книги о. Климентія Василя Стасіва ЧСВВ «Вартовий Господнього світильника». Великий інтерес у парафіян ця духовна праця викликала тим, що присвячена життю і священичій діяльності о. Йосафата Лесіва – чи не найстарішого пастиря на Прикарпатті. У нинішньому році йому виповнюється дев'яносто п'ять літ. Церківнянські парафіяни зраділи щирим серцем, коли він – старенький, але ще дотепний і жвавий чоловік, переступив поріг сільського храму, де і відбулася презентація цього видання.

Серед поважних гостейігумен Гошівського монастиря о. Дам'ян Кастран, провінційний економ церкви Святого Онуфрія о. Макарій (м. Львів), автор книги, генеральний директор видавництва «Місіонер» (м. Жовква, Львівської обл.) о. Климентій, працівники друкарні. З поважних причин у село не змогли прибути о. Пантелеймон Саламаха та головний редактор видавництва «Місіонер» о. Роман Безпалько.

Скажемо одразу: на літописців історії села Церківні пощастило. Першу борозну своєю книгою «Церківна і Станківці» проклав її уродженець, краєзнавець, вязень сумління і громадський діяч нашого краю Василь Гук. Духовне життя цього бойківського села віддзеркалює його солідне за обсягом видання «Святиня крізь століття». Приклад свого старшого попередника наслідує його земляк, один з духовних синів о. Йосафатао. Климентій. Для своєї книги він вибрав кандидатуру достойну, якою пишається не лише Церківна чи Долинщина, але й усе Прикарпаття. Владика Софрон Мудрий ЧСВВ у вступному слові до книги зауважує: «Історія нашої Церкви та багатостраждального українського народу нерозривно пов'язана з іменем о. Йосафата Лесіва. У радянські часи його намагалися очорнити або взагалі приректи на забуття, однак сьогодні це ім'я є на устах тих, хто добре пам'ятає його відважну діяльність у підпільні роки УГКЦ, і в епоху відродження, в якій о. Йосафат виявляє себе як відважний і рішучий апостол, стаючи прикладом для інших священиків, зокрема, для молодої генерації».

Шановний автор зібрав великий фактовий матеріал, який послужив створенню цікавої і глибокої розповіді. Тут і газетно-журнальні публікації, і надруковані в книгах та збірниках статті, і фотодокументи, і нотатки власних спостережень, оскільки бачив о. Йосафата і під час Служби Божої в храмі Господньому, і на велелюдних вічах, і на будівництві нових храмів у рідному селі Церківні та у сусідньому – Станківцях. І всюди священик залишався вірним своїй високій меті – речника Волі Христової Церкви.

Про терновий життєвий шлях духовного пастиря добре відомо жителям села. Вони пам'ятають його і молодим, і зрілим, і в сіянні сивини, коли надбана упродовж багатьох літ мудрість і досвід стають визначальними у вирішенні багатьох важливих справ. Читаючи книгу, переконуємося в тому, що о. Йосафат міг бути і лісником, і художником, і музикантом, і державним службовцем, але вибрав собі місію найпочеснішу – служити людям Словом молитви. І має рацію автор книги, коли говорить: «Особливість священичого покликання загалом, і покликання о. Йосафата Лесіва, зокрема, можна зрозуміти лишень у богословському і біблійному вимірі. Твердо постановивши цілковито присвятити себе служінню Богові та спасінню людських душ, о. Йосафат зрозумів, що бути священиком – значить стати alter Cristus, «другим Христом», особливим продовженням священства самого Христа».

По-іншому й бути не могло. Бо «політично свідомий побожний батько викроював з тих невеликих статків і виписував релігійні та патріотичні часописи, журнали. Тож у цій небагатій хатині було християнське видання «Місіонер», ілюстровані книжки «Дзвіночок» та «Наш приятель» для юнацтва, часописи «Христос – наша сила», «Золотий колос», «Діло». І годі уявити собі цю патріотичну родину без «Кобзаря» Тараса Шевченка». Їх читав цікавий до всього Ілля (о. Йосафат), Василь (у майбутньому настоятель церкви Преображення Господнього в Гошеві), брати Дмитро та Федір, сестра Євдокія, читала вся родина, що допомагало їй визначити свої життєві орієнтири, бути вірною тим національним ідеалам, які ісповідував поневолений народ, а вони прості і зрозумілі – Господь, Україна, Незалежність.

Церківні таланило (не хочемо принизити інших сіл) й на добрих священиків. Старожили села згадують їх і як духовних пастирів, і як національно свідомих патріотів – о. Константина Штайдена, о. Дениса Лукашевича, о. Володимира Свистуна, о. Зенона Калинюка та інших. Їхні священичі проповіді, настанови та поради лягали на дно душі допитливого і цікавого хлопця.

Не так аж далеко від цього гірського села знаменита Ясна Гора. Туди на Службу Божу, відзначення великих християнських свят в числі інших мирян йшов і він. Отець Климентій також торкається цього періоду життя свого славного земляка: «1932 року на ігумена Гошівського василіянського монастиря був призначений єромонах Ігнатій Тисовський – людина глибоко духовна, мудра. Про це свідчить хоч би той факт, що о. Тисовський був духовником у Львівській греко-католицькій семінарії, в якій проводив реколекції, духовні конференції. Тож він відразу побачив у хлопцеві той божий дух, велике бажання, що випливало з покликання до богопосвяченого життя. Ігумен дозволив Іллі залишатися в монастирі і вчитися церковного співу...»

У своїй праці автор книги торкнувся й інших періодів життя о. Йосафата Лесіва. І війна, і повоєння, і відбування покари за свої переконання в сибірському засланні, і гнітюча смуга антирелігійного свавілля, i, врешті, час горбачовської перебудови – це все охоплено його уважним і пильним зором. Досить ознайомитися з назвами розділів, щоб мати поняття про що йдеться в книзі: «Пролог посвяти: заспів про два кольори», «Апостол служіння», «Зведені і відновлені храми», «Душпастир катакомбної церкви», «У Господньому винограднику». Автор називає цілу плеяду духовних, культурних і громадських діячів, з якими о. Йосафату випало працювати, підтримувати ділові та дружні зв'язки. Тут і владика Софрон Мудрий, і поет та священик Ярослав Лесів, і о. Володимир Серемчук, і о. Василь Керницький, і о. Вітольд Левицький, і монахині сестри згромадження Пресвятої Родини Анатолія та Володимира Дмитришини, і колишній народний депутат Василь Кощинець, і художник Йосип Ужела, і теперішній настоятель Церкви Святої Параскеви о. Ростислав Какапич, і багато інших мужів нашого часу.

У житті о. Йосафата було чимало хвилюючих подій. Але одна з найзначиміших сталася у квітні 1979 року в селі Вільхівці Жидачівського району Львівської області в домі одного вчителя, коли владика Йосафат Федорак уділив йому таїнство священства. Так йому хотілося в цей день приїхати в рідну Церківну, зайти до храму Господнього, вклякнути на коліна і подякувати Богові за те, що вивів його на духовну вершину. Але храм був закритий, храм був понівечений комуністичними безбожниками. І о. Лесів з новою силою і завзяттям взявся за активну душпастирську діяльність. Владі це не подобалося. Вона «постійно чинила йому великий спротив, використовуючи для цього різні форми та методи. Його, не раз викликали партійні бонзи на розмову, висували йому мислимі і немислимі обвинувачення, залякували, карали штрафами, а найчастіше чинили тиск на пресу», – лише автор.

Тепер це – гіркий спомин. Отець Йосафат щасливий від того, що дочекався – ні, виборов з тисячами інших, право на відродження Української Греко-Католицької Церкви, якій ревно і вірно служить усе своє життя.

Даючи оцінку книзі о. Климентія Василя Стасіва ЧСВВ «Вартовий Господнього світильника» ігумен Гошівського монастиря отців Василіян Дам'ян Кастран сказав, що від кожної людини залежить доля суспільства. Отець Йосафат є тією людиною, яка впливала на суспільство. Він створив традиції, які об'єднали село. А кожне село має свою історію, яка варта того, аби про неї знали. Але не в кожному селі є людина, яка б могла про це написати. Отець Климентій виявився володарем становища, бо зібраний матеріал скомпонував у добре продуману і цікаву книгу. Таких аматорів треба більше. Важливо зафіксувати те, що було і те, що є, наскільки дозволяє талант. Прийдуть інші й допишуть. Людина працює, а дух Господній додає снаги і натхнення.

За сумлінну працю на духовному поприщі та написання книги о. Климентію щиросердечно дякували парох Церкви Святої Параскеви о. Ростислав Какапич, гості зі Львова та Львівщини, односельчани. Якусь неповторно піднесену мить переживав старенький та щасливий о. Йосафат Лесів. Книга його буття – в його руках. Вона стане навчальним посібником і добрим порадником для тих, кому вступати в життя, нести Христову віру до нових заповітних вершин во славу Божу.

Олійник В. Речник волі Христової Церкви // Свіча. – 2013. – № 8. – С. 6.

 



© "Місіонер", 2008 р ; розроблено в Soltech