До 200-ліття від дня народження о. Маркіяна Шашкевича

 

 

 

 

 

 «Віра серця мого, як Бескид,

твердо зостановилась на любови…»

(З «Русланових Псалмів»).

 

Віра і любов – засади нерушимі, як скеля, на яких можна збудувати істинний храм. Так і сталося. Час довжиною у два століття не порушив, не затьмарив образу людини, бо мала вона в серці віру та любов і було в ній стільки пророчого духу, що й на тисячі стало б.

Наполегливий, сміливий, готовий на самопожертву задля ідеї, а ще, за словами Івана Франка, наскрізь симпатична, щира, проста, огріта неложною любов’ю до рідного народу і непохитно певна своєї дороги людина. А ще ревний слуга в Божому винограднику, християнський мислитель. А ще поет, засновник прогресивного гуртка західноукраїнських письменників «Руська трійця» разом з І. Вагилевичем та Я. Головацьким. Такими словами спогадуємо нашого славетного земляка, Божою волею апостола, що прийшов у цей світ, аби стати в обороні рідного краю, його пісні, його слова у відірваній від материнського лона, знесиленій століттями неволі Галичині – о. Маркіяна Шашкевича.

Народився о. Маркіян Шашкевич 11 листопада 1811 року у селі Підлисся, а 7 червня 1843 року у с. Новосілки перестало битися його серце після довгих місяців тяжкої недуги – труднощі і злидні підірвали його неміцне здоров’я.  На цьому короткому відтинку – 32 роки – вклалася його велика місія: пробудити Галицьку Русь до національного самоусвідомлення, до вияву її духовної сутності, відкрити замулене джерело культурного і літературного відродження.

Після виходу в світ тріумфальної «Русалки Дністрової» директор львівської поліції Пайман писав: «Ці безумці хочуть воскресити… мертву русинську національність». Маркіян Шашкевич зрозумів, що годі чекати. Настав час народові заявити про себе в повен голос.  Тому-то він перший організував національно свідомий гурток молоді, готової стати до праці, а ще перший уклав  найнеобхідніше  - українську читанку, перший виголосив проповідь у соборі Святого Юра у Львові українською мовою. А ще був поет від Бога… Своєю невтомною працею разом з однодумцями він будив змучений неволею та злиднями народ, відроджував українську душу і виразно  вказував на те, що галичани – частина великого українського народу.

1838 року розпочалося душпастирське служіння о. Маркіяна Шашкевича. Села Гумниська, Нестаничі, Новосілки… Злидні, розпач, біда. Та проповіді о. Маркіяна, греко-католицького священика, виблискують перлами надії, надії, яку дає кожній людині Господь. В центрі христології о. Маркіяна – жертовна любов до ближнього і жертва Бога задля свого творіння.

У літературній спадщині славетного поета о. Маркіяна Шашкевича особливе місце займають «Псалми Русланові». «Руслан» вживалося тоді синонімом до слова «русин», тобто українець: «…бо руське ми серце та й віра руська!» Відомі і його переклади з сербської мови.

Цьогорічне святкування 200-ліття з дня народження нашого генія о. Маркіяна Шашкевича – з-поміж проминулих і грядущих подій – збагатилося на ще один дарунок чи радше вияв вдячності великому Будителеві Галицької Русі. Це ошатна книжка «Камертон Шашкевича», що побачила світ у видавництві «Місіонер»: статті, рецензії, інтерв’ю, промови, поезії Романа Лубківського, як пише професор Михайло Шалата, «самовідданого шашкевичелюба», відомого поета, перекладача, літературознавця, громадського і державного діяча. До слова, на цьогорічному Форумі видавців у Львові книжка Р. Лубківського «Камертон Шашкевича» отримала заслужену відзнаку(http://www.missioner.com.ua/index.php?level_path=0-6-29-611).

 

Відстань у двісті років робить постать о. Маркіяна Шашкевича ще ближчою нам  у нашому нелегкому сьогоденні зі щоденними викликами і закликає знову ставати в обороні рідного краю і рідного слова… А ще додає сили і певності для поступу, для незламності переконань, для любові. Прийдімо й ми до отця Маркіяна з даром нашого невмирущого українського духу і нашої готовності – як він – не мовчати і діяти, працювати для народу, сповняючи волю великого Сина України.

Ольга Кіс



© "Місіонер", 2008 р ; розроблено в Soltech