СВЯТИЙ ЙОСАФАТ КУНЦЕВИЧ

 

Документи щодо беатифікації


С. 45

 

«…Ці страшні знущання над домашніми Архипастиря і їхні крики розбудили його, немов з якогось сну, з молитви, в яку, самотній у своїй келії, лежачи хрестом, був занурений. Негайно вийшов [Архипастир] зі своєї кімнати до напасників і, щоби врятувати своїх невинних слуг, самого себе виставив на поталу їхній ненависті. Наперед поблагословив їх знаком хреста, а потім сказав: "Чому так знущаєтеся над моїми невинними слугами? Якщо маєте щось проти мене, ось я". Усі замовкли і перервали боротьбу, ніби на час одного "Отче наш"; жоден з них не наважився заговорити чи поворушити рукою. Врешті двоє вбивць-святотатців, силою пробиваючи собі дорогу, знадвору вдерлися всередину і, покинувши інших, накинулися на самого тільки Владику. Один із них ударив Архиєпископа в чоло над оком палею, обсмаленою на кінці, і то так сильно, що цей, не в змозі втриматись на ногах, упав спершу на стіну, а потім зсунувся на землю; другий же довгою сокирою, у простій мові званою "бердиш", розвалив святу голову. Відтак усі, хто був близько, за допомогою зброї, яку хто мав, почали колоти і бити Владику по всьому тілі, а передусім по голові -- так, що на ній залишився ледве якийсь слід людського обличчя. Але на цьому ще не кінець страшної жорстокості: коли нападники, думаючи, що він не живе, залишили його, люто накинувшись на інших, Владика поворушив рукою, мабуть, щоби перехреститися; і тоді відразу вхопили його злочинці, витягли з передсінка на подвір’я, і там двома кулями з рушниці пробили йому голову, а потім на різний спосіб стали бити його палицями; а тоді вистрілом із рушниці добили. А був там пес Владики, який, гавкаючи і кусаючи, боронив тим святотатцям доступу до тіла свого пана; його деякі із них схопили і, поклавши на тіло, порубали на кавалки і для більшої наруги кров’ю пса збезчестили святе тіло. Опісля того виволочили його з резиденції на вулицю і, залишивши там святе тіло, накинулись на майно єпископського дому -- і розграбували все майно, а також комори. Із пивниць повитягали багато бочок із питним медом і пивом та повиносили на подвір’я, та, посідавши на землі, пили, а кожну опорожнену бочку з галасливими криками із самого вершечка гори, на якій стояла єпископська резиденція, спускали до ріки. А доки ці безбожні люди насичували свої пристрасті, тіло святого мученика було на вулиці виставлене на всяку наругу і зневагу, і його, збігшись, топтали не тільки чоловіки, але й діти, а також жінки -- молоді й старі, і вони виривали волосся з голови й бороди, плювали в лице і, сидячи на святім тілі, пили вино, що його вони називають горілкою. У той, а також в інші способи вчинивши наругу над святим Єпископом, усі порозходилися.»

 



© "Місіонер", 2008 р ; розроблено в Soltech